Ластівка осінь покидає

2 вересня – минає 160 років від народження Луцика Володимира Федоровича (1857-1909), письменника, громадського діяча. Народився в Західному Поділлі, нині це південна частина Тернопільщини. Основною темою творчості було відображення тяжкого життя селянства. Є автором оповідань «Зозулька», «Помста моря», «Любовна комедія», «Чародійка» і ін., друкувався під псевдонімом «Бодак-Музика».

– 120 років тому народився Сапрун Северин (1897-1950), католицький священик, капелан, композитор, диригент, педагог, поет. Народився у с.Рибник, нині Дрогобицького району Львівщини, освіту отримав у  Віденському ун-ті та у Київському Вищому музичному ун-ті ім.М.Лисенка.. У складі Української Галицької Армії брав участь у визвольній війні Західно-Української Народної Республіки. Став організатором низки хорів, філій мистецьких навчальних закладів, викладав музику у гімназіях. У 1941р. очолив Інститут Народної творчості у Львові, є автором монографічних нарисів про Л.Бетховена, К.Стеценка і ін. У 1944р. емігрував до Відня, останні роки мешкав у Парижі.

4 вересня – 140 років від дня народження Стешка Федора Миколайовича (1877-1944), громадського та культурного діяча, музикознавця. Народився у с.Кам’янка, нині Ріпкинського р-ну Чернігівщини. Спершу, по закінченні Київської духовної семінарії, працював вчителем парафіяльної школи, далі закінчив військове училище та юридичну академію, урешті обійняв посаду помічника  військового прокурора на Далекому Сході імперії, де брав активну участь у музичному житті, зорганізував Українську Громаду. Після більшовицького заколоту був мобілізований до колчаківців, у лютому 1920р. разом з чехословацьким військом перебрався до Європи, упродовж двох років очолював культурно-освітній відділ  Генштабу Армії Української Народної Республіки. З 1923р. викладав музикознавство в Українському високому педагогічному ін-ті у Празі, став одним із перших дослідників давньоукраїнської музики, є автором праці «Церковна музика на Підкарпатській Україні», зібрав та систематизував твори композитора Д.Бортнянського, уклав картотеку української музичної літератури і ін.

6 вересня – минає 120 років від народження Микитенка Івана Кіндратовича (1897-1937), письменника, драматурга. Народився у с.Рівне, нині Новоукраїнський р-н Кіровоградщини, у юному віці відбув І Світову війну, від чого переніс тяжкі захворювання. Початок творчості припадає на навчання у Харківському медінституті, були популярними його п’єси «Світіть нам, зорі», «Диктатура», «Бастилія божої матері», комедії «Соло на флейті», «Дні юності» і ін. У 1937р. І.Микитенко загинув від рук НКВС, попередньо був виключений із лав ВКП(б)У за селянсько-середняцьке походження, далі звинувачений за тодішніми кліше: «зв’язок з троцкістами та буржуазними націоналістами».

8 вересня – 120 років тому народився Борковський Іван (1897-1976), археолог. Народився у с.Чортовець на Покутті, нині Городенківського р-ну Ів.-Франківщини, на юні роки припала участь у І Світовій війні, та у національно-визвольному русі у лавах Української Галицької Армії Західно-Української Народної Республіки, після здобув освіту у Карловому ун-ті  Праги. Першим виявив і виділив так зв. празький тип кераміки, як доказ найдавнішого  слов’янського заселення Центральної Європи. Вчений співпрацював з багатьма українськими науковими установами світу, виступав з доповідями на багатьох  міжнародних наукових форумах, є автором понад 150-ти наукових праць, входив до складу Наукового Товариства  ім..Т.Шевченка.

13 вересня – 130 років від дня народження Кабалюка Олександра Івановича (1877-1947), церковного діяча. Народився у с.Ясіна, нині Рахівський р-н Закарпаття, у родині греко-католиків, закінчив церковно-приходську школу і вступив послушником до монастиря. За збігом низки обставин перейшов на православ’я, декілька разів побував у Московщині, став зачудованим москалефілом, виходив за межі церковних справ, закликаючи Сталіна приєднати Закарпаття окремо до СРСР, а єпархію – безпосередньо до московської патріархії. За сприяння московському загарбництву був причислений до лику святих.                    

14 вересня – минає 130 років від народження Арсенича Василя Степановича (1887-1953), юриста, педагога, видавця, редактора. Народився у с.Нижній Березів, нині Косовського р-ну Ів.-Франківщини, у 1904р. емігрував до Канади, де здобув правничу освіту, працював адвокатом, суддею. Став співзасновником і розбудовником Української Греко-Католицької Церкви у Канаді, заснував Українську видавничу спілку та газету «Українське слово», був першим очільником Конгресу українців Канади. Завдяки зусиллям В.Арсенича у 1907р. в Канаді відбулася 1-а Українська учительська конференція. Мешкав у м.Вінніпезі.

15 вересня –  140 років тому народилася Кульчицька Олена Львівна (1877-1967), графік, маляр, педагог.  Народилася у м.Бережани Тернопільщини, освіту отримала у Віденській академії мистецтв. Яскраво виявила себе у живописі, графіці, сакральному живописі, народно-прикладному мистецтві, килимарстві тощо, творила  своєрідний літопис народного життя. У доробку мисткині офорти «При лямпі», «Біля криниці», дереворити «Довбуш», «Зима», цикли «Історія княжих часів», «Українські письменники», ліногравюри «Лихоліття українського народу» і інших жанрів, всього понад 4000 художніх творів.

16 вересня – 70 років від дня народження Марченка Валерія Веніаміновича (1947-1984), літературознавця, перекладача, дисидента-правозахисника. Народився у м.Києві, навчався у Київському та Бакинському ун-тах, в останньому вивчав тюркські мови, працював у газеті «Літературна Україна», викладав українську мову та літературу у школі. За літературознавчу розвідку про Миколу Зерова, публіцистичні статті, був об’явлений «українським буржуазним націоналістом», у грудні 1973р. отримав комуністичну кару – 6 років пермських концтаборів та заслання. По відбутті терміну зазнав гонінь, попри це поринув у правозахисну діяльність, це протестні листи з засудженням тоталітаризму, він рішуче виступив проти інструкції Міносвіти УРСР «Про посилення вивчення російської мови у школах України», яку назвав «найсвіжішим Валуївським указом». За це тяжко хворого на нирки В.Марченка режим об’явив особливо небезпечним рецидивістом і відправив знову до комуністичного концтабору, де він незабаром помер. Похований у с.Гатному, Києво-Святошинського р-ну Київщини поруч з прахом діда Михайла Марченка –  відомого вченого-історика, автора праці «Боротьба  Польщі і Росії за Україну».

16 вересня – 1932 року кремлівський партійний каганат затвердив таємну «Інструкцію по застосуванню постанови ЦВК і РНК від 7 серпня 1932р. «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації і зміцнення громадської (соціалістичної) власності» – серед приреченого люду постанову іменовано – «законом про п’ять колосків». Інструкція містить детальний перелік видів злочинів, категорій злочинців, але попри таку насичену диференційованість, передбачено майже виключно одну кару – розстріл, і де-не-де (з перспективою на першу кару) – 10 років таборів. Це так тому, що москальні геноцидники були свідомі того, що їхня «законотворчість» покликана не задля вдосконалення суспільних стосунків, а суто для винищення вже приречених на голодну смерть – українців. Тому «закону про п’ять колосків» ще й надано зворотну дію та  вилучено перелічені в ньому «злочини» з підсудності громадських і колгоспних товариських судів. Інструкцію адресовано виключно розгалуженій тоді мережі репресивних, а також  партійних органів. По приблизним даним – з 1932 по1939 роки суто за цим «законом» і інструкцією до нього засуджено (читай – знищено) 183 тис. осіб.

18 вересня – минає 150 років від народження Чачковського Лева-Володимира Йосифовича (1867-1933), правника, археолога. Народився у м.Станіславі, нині Ів.-Франківськ, освіту отримав правничу, працював у  скарбничих установах. Одноразово займався дослідницькою роботою у складі товариства «Чорного», це  дослідження Карпат, збирання і розповсюдження відомостей про історію краю, охорона пам’яток культури, збереження предметів старовини, у 1927р. заснував у м.Станіславі історико-археологічний музей, став меценатом і мав талант художника. Був дослідником княжих городів – Галича, Теребовлі, Звенигорода, Белза і Буська..

19 вересня – 130 років тому народився Скорульський Михайло Адамович (1887-1950), композитор, піаніст, педагог. Народився у м.Києві, музичну освіту отримав у містах Житомирі та Петербурзі, займався викладацькою та творчою роботою, організовував музичні колективи. У творчому доробку балети, опери, ораторії, хори, фортепіанна і камерна музика, романси на твори Л.Українки, Г.-Х.Андерсена, П.Тичини, В.Сосюои, І Кочерги і ін., здійснював обробки народних пісень. Є автором оди «Гімн вільному мистецтву», поеми-казки «Микита Кожум’яка», балету «Лісова пісня».

29 вересня – 200 років від дня народження Рігельмана Миколи Андрійовича (1817-1888), історика, публіциста, громадського діяча. Народився у с.Андріївці на Чернігівщині, освіту отримав у Московському ун-ті, продовжив освіту у закладах Праги та Відня. Підтримував дружні стосунки з П.Кулішем, М.Костомаровим, допомагав матеріально Т.Шевченку після повернення його із заслання, доклав зусиль до друку і видав «Літопис Величка». Здійснив дві поїздки до Франції, Австрії та Німеччини, у підсумку докладно описав культурне життя слов’ян за межами Московщини. Написав низку праць  зі слов’янських та слов’янофільських проблем. Останні роки мешкав у Києві.

О. Змієвський, В. Пилипенко, товариство «Просвіта», м. Бердянськ, Запорізький край, Україна
proberdyansk.wordpress.com

 

Жити по-українські

Наші партнери

Громадське радіо та ТБ